Acts 4

¹Коли вони говорили до народу, прийшли до них священики і начальник храму та саддукеї,

²обурені тим, що вони навчають народ і звіщають у Ісусі воскресіння мертвих.

³Вони поклали на них руки та кинули їх під варту до наступного дня, бо вже було вечеру.

⁴Але багато з тих, хто чув слово, повірили, і число чоловіків дійшло близько п'яти тисяч.

⁵Сталося вранці, що їх князі, старійшини та книжники зібралися разом у Єрусалимі.

⁶Там був Анна, первосвященик, з Кайафою, Іваном, Олександром та стільки, скільки було родичів первосвященика.

⁷Коли вони поставили їх перед собою, то запитали: «Якою силою або яким ім'ям ви це зробили?»

⁸Тоді Петро, сповнений Святого Духа, сказав до них: «Князі народу та старійшини Ізраїлю!

⁹Якщо ми сьогодні допитуємося щодо доброго діяння, зробленого хворому людині, чим же він исцілений,

¹⁰то нехай відомо буде всім вам і всьому народу Ізраїльському, що у ім'я Ісуса Христа з Назарету, якого ви розпяли, якого Бог воскресив з мертвих, — у Його ім'я стоїть перед вами ця людина здорова.

¹¹Він є «каменем, що відкинутий вами, будівельниками, який став главою кута».

¹²Спасіння ні в кому іншому, бо ні ім'я інше під небом не дано між людьми, яким би ми повинні були спастися!»

¹³Тепер, коли вони побачили відвагу Петра і Івана та зрозуміли, що вони люди неучені й невтаємничені, вони дивувалися. Вони впізнали, що вони були з Ісусом.

¹⁴Бачачи людину, яка була исцілена, що стояла з ними, вони нічого не могли сказати супроти того.

¹⁵Але коли вони наказали їм вийти з синедріону, вони нараділися між собою,

¹⁶кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо дійсно, чудесне знамення сталося через них, як видно всім, що живуть у Єрусалимі, і ми не можемо це заперечити.

¹⁷Але щоб це не розповсюджувалося далі між народом, погрозимо їм, щоб вони вже не говорили нікому у цьому ім'ї».

¹⁸Вони призвали їх та наказали їм зовсім не говорити й не навчати у ім'я Ісуса.

¹⁹Але Петро та Іван відповіли їм: «Судіть самі, чи праведно перед Богом слухати вас більше, ніж Бога,

²⁰бо ми не можемо не говорити того, що ми бачили й чули».

²¹Коли вони ще більше погрозили їм, то відпустили їх, не знайшовши способу покарати їх через причину народу; бо всі прославляли Бога за те, що сталося.

²²Бо людина, на якій було виконано це чудо исцілення, була старша за сорок років.

²³Випущені ж вони прийшли до своєї громади та розповіли все, що сказали їм архієреї та старійшини.

²⁴Коли вони це почули, вони піднесли голос до Бога з одним серцем і сказали: «Господи! Ти Бог, що створив небо, землю, море і все, що в них;

²⁵Ти, що уста Давида, раба Твого, висловив: «Чому кипять народи, й люди задумують марне?

²⁶Царі землі встають, і князі радяться разом проти Господа та проти Його Помазаника».

²⁷Бо справді, у цьому місті проти святого раба Твого Ісуса, якого Ти помазав, зібралися Ірод та Понтій Пилат, разом із язичниками й з людьми Ізраїлю,

²⁸щоб зробити все те, що рука Твоя та замисел Твій наперед визначили відбутися.

²⁹Тепер, Господи, дивись на їх погрози та даруй рабам Твоїм говорити слово Твоє з усією відвагою,

³⁰простираючи руку Твою для исцілення; і щоб знамення та чудеса творилися через ім'я святого раба Твого Ісуса».

³¹Коли вони помолилися, місце, де вони були зібрані, затремтіло. Вони всі були сповнені Святого Духа та говорили слово Божеє з відвагою.

³²Множество тих, хто вірив, мало одне серце й одну душу. Ніхто з них не казав, що що-небудь з його майна належить йому, але все мали спільне.

³³З великою силою апостоли давали свідчення про воскресіння Господа Ісуса. Велика благодать була на них усіх.

³⁴Бо ні один з них не мав недостатку, бо стільки, скільки було власників земель або будинків, продавали їх та приносили вартість проданого,

³⁵та клали біля ніг апостолів, і роздавалося кожному, як він мав потребу.

³⁶Йосів, якого апостолами названо Варнавою (що означає Син Утіхи), левіт, родом киприянин,

³⁷маючи поле, продав його, приніс гроші та поклав їх біля ніг апостолів.