Ecclesiastes 1

¹Слова Проповідника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.

²Марнота марнот, сказав Проповідник, марнота марнот; усе марно.

³Яка користь людині від усієї праці її, яку вона робить під сонцем?

⁴Одне покоління йде, а друге приходить; а земля стоїть вічно.

⁵Сонце сходить і сонце заходить, і поспішає назад на місце своє, звідки воно вийшло.

⁶Вітер дує на південь, потім повертає на північ; крутиться, крутиться на своєму шляху вітер, і повертається на круги своя.

⁷Всі річки текуть у море, але море не переповняється; на місце, звідки річки текуть, туди вони й текуть знову.

⁸Усе сповнене втоми; людина не може висловити всього; не насичується око від бачення, і ухо не сповнюється від слухання.

⁹Що було, те й буде; і що робилось, те й робитиметься, і немає нічого нового під сонцем.

¹⁰Чи є що-небудь, про що можна сказати: дивись, це нове? Це вже було в давні дні, які були перед нами.

¹¹Немає пам'яті про древніх; і про тих, що будуть, також не буде пам'яті у тих, хто прийде після них.

¹²Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем у Єрусалимі.

¹³І віддав я серце своє тому, щоб дослідити та розпитати премудро про все, що чиниться під небом; це прикре заняття дав Бог синам людським.

¹⁴Я бачив усі діла, що чинються під сонцем, і ось, усе марно і томління духу.

¹⁵Криве не можна випрямити, і чого немає, того не можна полічити.

¹⁶Я розмовляв у серці своєму, кажучи: ось я здобув і накопив мудрості більше, ніж всі, хто був до мене в Єрусалимі; і серце моє бачило багато мудрості й знання.

¹⁷І віддав я серце своє тому, щоб пізнати мудрість і пізнати божевілля і глупоту; я зрозумів, що й це томління духу.

¹⁸Бо де багато мудрості, там багато смутку; і хто збільшує знання, той збільшує біль.