Job 10

¹Душа моя нудьгує життям моїм; відпущу вільно скаргу свою; буду говорити в гіркості душі своєї.

²Скажу до Бога: не засуджуй мене; покажи мені, чому Ти суперечиш зі мною.

³Чи добре для Тебе гнітити, відкидати діло рук Твоїх і сяяти над радою нечестивих?

⁴Чи маєш Ти очі плоті? Або Ти бачиш, як видить людина?

⁵Чи дні Твої як дні людини, чи роки Твої як роки людські,

⁶Що Ти розпитуєш про беззаконня мої й шукаєш гріхи мої,

⁷Хоч Ти знаєш, що я не нечестив, і немає того, хто б визволив із руки Твоєї?

⁸Руки Твої утворили мене й зліпили мене разом; невже ж Ти знищуєш мене?

⁹Пам'ятай, благаю Тебе, що Ти утворив мене як глину; невже ж Ти вертаєш мене в пил?

¹⁰Ти не вилив мене як молоко й не згустив мене як сир?

¹¹Ти одягнув мене шкірою й м'ясом, скріпив мене кістками й жилами.

¹²Ти дав мені життя й милість; і відвідання Твоє зберегло дух мій.

¹³Але це все Ти приховував у серці Твоєму; знаю, що це у Тебе:

¹⁴Якщо я грішу, Ти примічаєш мене, й не виправдаєш мене від беззаконня мого.

¹⁵Якщо я нечестив, горе мені! І якщо я праведний, не піднесу голови; насичений ганьбою й глядю на лихо своє.

¹⁶І якщо голова моя піднесеться, Ти переслідуєш мене як лева; і знову являєшся дивним надо мною.

¹⁷Ти оновлюєш свідків проти мене й множиш гнів Твій надо мною; зміни й guerra з мною.

¹⁸Чому ж Ти викликав мене з утроба? Я б задихнувся, й око не бачило б мене.

¹⁹Я був би як ніколи не існував; був би перенесений із утроба до гробу.

²⁰Чи не кілька днів у життя мені? Припини ж і залиш мене, щоб я трохи утішився,

²¹Перш ніж піду, звідки не повернуся, у землю темряви й тіні смертної;

²²У землю, темну як темрява, у землю тіні смертної, де немає жодного порядку, де світло як темрява.