Job 29

¹Йов продовжував своє слово:

²"О, як я тужу за місяцями минулими, за днями, коли Бог стерігав мене,

³коли світло Його світило на голову мою і при сяйві Його я ходив крізь темряву!

⁴О, за днями моєї пори, коли дружба Всемогутнього була в домі моєму,

⁵коли Всемогутній ще був зі мною й діти мої навколо мене,

⁶коли мій шлях знаходився у вершках і скеля проливала мені потоки оливи.

⁷"Коли я виходив до брами міста й приймав місце своє на площі,

⁸молоді люди бачили мене й відступали, а старці вставали на ноги;

⁹князі утримували слово своє й вкладали руку собі в уста;

¹⁰голос знатних людей затихав, і язик їхній ліпився до піднебіння їхнього.

¹¹Хто чув мене, хвалив мене, і хто бачив мене, свідчив про мене,

¹²бо я визволяв убогого, що кричав, й сироту, що не мав помічника.

¹³Благословення гинучого спадало на мене, й серце вдови я тішив.

¹⁴Справедливість надягав я, як одіж, і правосуддя було мною, як одежа й намет.

¹⁵Я був очима для сліпого й ногами для кульгавого.

¹⁶Я був батьком для бідного, й справу незнайомця я розглядав.

¹⁷Я ламав щелепи беззаконника й з його зубів вирвав здобич.

¹⁸"Я думав: у гнізді своєму помру я, дні мої будуть численні, як пісок.

¹⁹Корінь мій розійдеться до води, й роса ночувати буде на гілках моїх.

²⁰Слава моя не вів'яна буде, і лук мій в руці моїй завжди новий.

²¹Люди слухали мене в очікуванні й мовчки чекали на раду мою.

²²Коли я говорив, вони більше не говорили; слово моє падало на них, як роса.

²³Вони чекали мене, як чекають дощу, й як весняного дощу вбирали в себе слова мої.

²⁴Коли я їм посміхався, вони мало вірили; світло облич моїх вони цінували.

²⁵Я обирав їм дорогу й сидів, як голова; я сидів, як цар серед військ; я був як утішитель скорботних.