Lamentations 1

¹Див, як вона сидить самітня, місто, що було повне народу! Яка була велика серед народів, стала як вдова! Яка була княгинею серед країв, підпала під ярмо невільництва!

²Вона гірко плаче вночі, і обличчя її мокре від сліз; серед усіх коханців її немає утішителя: усі друзі її зрадили їй, стали їй ворогами.

³Юда відведена у полон через біль і важку працю; її житло серед народів, немає їй спокою: усі її переслідувачі наздогнали її в тісному місці.

⁴Шляхи Сіону в сумі, бо ніхто не приходить на святе зібрання; усі брами її спустошені, священики її видихають скорботу: дівиці її кудись занепокоєні, і їй гірко.

⁵Вороги її стали главою, вороги її благоденствують; бо Господь послав на неї скорботу за множество її гріхів: малі діти її пішли в полон перед нападаючим.

⁶І вся слава дочки Сіонової пішла: володарі її стали як олені без паші, і пішли в втечі без сили перед нападаючим.

⁷Єрусалим припиняє пам'ять, у дні своєї скорботи й своїх мандрів, про все побажане, що було їхнього у дні минулі; коли народ її впав у руку ворога й не було їй помічника, нападаючі бачили своє бажання здійснено на ній і глумилися з її розорення.

⁸Великий гріх Єрусалиму; тому вона стала нечистою річчю: усі, хто дивувався їй, горять нею, бо бачили її ганьбу: тепер, видихаючи скорботу, вона відвернулася.

⁹У полах її було нечисте; не думала вона про свій кінець; і падіння її було дивом; немає їй утішителя: види скорботу її, Господи, бо нападаючий піднявся.

¹⁰Рука ворога її розпростерта на все побажане у неї; бо вона бачила, що народи вийшли у святилище її, про яких Ти наказав, щоб не входили на зібрання народу Твого.

¹¹Видихаючи скорботу, весь народ її шукає хліба; віддали душі свої за їжу, щоб дати собі життя: види, Господи, і розгляни; бо вона стала річчю ганьби.

¹²Прийдіть до мене, усі, хто проходить! Навіть ваш погляд на мене; подивіться, чи є якийсь біль, подібний болю мойому, який послав на мене Господь у день палючого гніву Свого.

¹³З висоти послав Він вогонь у кості мої, і він переміг їх: мережа Його розстелена на ноги мої, я відвернута Ним; Він зробив мене спустошеною й слабою весь день.

¹⁴Стежа гріхів моїх зв'язана Його рукою, вони прийшли мені на шию; Він зробив крепость мою занепалою: Господь видав мене в руки тих, проти яких я не можу.

¹⁵Господь зневажив усіх воїнів мене у мені, зібрав люде проти мене, щоб погубити юнаків моїх: дівчина дочка Юди подавлена, як виноград під ногами Господа.

¹⁶За це я плачу; око мене тече водою; бо утішитель, який би оживив мене, далеко від мене: діти мої спустошені, бо ворог сильний.

¹⁷Руки Сіонові розпростерти; немає їй утішителя; Господь наказав нападаючим Якова стояти навколо нього: Єрусалим став як нечиста річ серед них.

¹⁸Господь праведний; бо я противилася наказам Його: слухайте тепер, усі народи, і види біль мій, дівиці мої й юнаки мої пішли в полон.

¹⁹Звала я коханців моїх, але вони зрадили мені: священики мої й старійшини мої видихали дух у місті, коли шукали хліба, щоб дати собі життя.

²⁰Види, Господи, бо в лихо; утроба мойа глибоко зворушена; серце мойе перевернулось у мені; бо я була невтримна: назовні діти вражені мечем, і в домі смерть.

²¹Слухайте голос моєї скорботи; немає мені утішителя; усі вороги мої мають знати про біди мої, вони раді, що Ти це зробив: приведи день долі, коли вони будуть як я.

²²Нехай усе зло їхнє прийде перед обличчя Твоє; поступи з ними, як Ти поступив зі мною за усі гріхи мої: бо голосна скорбота мойа, і крепость серця мойого зникла.